75 річниця трагедії Бабиного Яру
19 вересня 1941 року німецькі війська увійшли до Києва, а вже 27-го почалися перші розстріли. 29 вересня єврейському населенню міста Києва було наказано з’явитися на перехрестя вулиць Мельникова й Доктеревської (Дегтярівської). У перші три дні розстрілів було знищено понад 30 000 людей. Масові страти продовжувалися до листопада 1943 року – поки тривала окупація Києва. За цей час загинуло, за різними оцінками, понад 100 000 людей. У 1943 році німці підривали схили Бабиного Яру, щоб приховати тіла.
Після закінчення Другої світової війни на території урочища Бабин Яр діяв радянський концентраційний табір для німецьких військовополонених.
І через 20 років Бабин Яр продовжував забирати життя: 13 березня 1961 року в Києві відбулася Куренівська повінь. Тодішня влада, не бажаючи акцентувати увагу громадськості на масштабах трагедії воєнних років, намагалася затопити яр стічними водами – сумішшю бруду, гравію й цементу. У підсумку дамбу, яка огороджувала Яр, прорвало, і пульпа залила Поділ і Куренівку. Загинули сотні людей.
Кілька десятиліть радянська влада замовчувала події, пов’язані з Бабиним Яром. Частину урочища було засипано, через нього проклали транспортні магістралі – сьогодні це вулиці Мельникова й Олени Теліги. Тільки із 1965 року про трагедію заговорили – почали проводитися конкурси на найкращий проект пам’ятника жертвам розстрілів. У цей же час єврейські й українські дисиденти сформували традицію збиратися в районі трагедії 29 вересня.
