95 років від дня народження українського поета-гумориста
Павла Прокоповича Глазового
Тільки письменник-гуморист може провести паралель між собою та ... грибом, але краще про нього ніхто не скаже:
Поети звуться солов'ями.
А як мене назвать могли б?
Мені, говорячи між нами,
Здається інколи: я — гриб,
Отой, що часом з-під асфальту
Серед дороги пророста,
Смолу ламає головою,
Каміння чорне розгорта.
Крізь темну товщу безголів'я
І затрамбованих ідей
Зі сміхом радісним зумів я
Пробитись, вийти до людей.
Павла Глазового люблять усі — і дорослі, і малі, тому що його гумор піднімає людям настрій, звільняє від страху, допомагає побачити в житті більше світлого, радісного, стати добрішими.
У його творчості захоплює все: i доброзичливий смiх, і проста народна мова, i дотепнi висновки, і повчальна мудрість.
Народився письменник 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватці Казанківського району Миколаївської області у сім'ї хлібороба. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Ще маленьким хлопцем захопився книжками, літературою, особливо гумористичною. Після закінчення школи був призваний до Червоної армії.
... А через рік почалася Велика Вітчизняна війна. Майбутній поет брав участь в обороні Ленінграда. Ця сторінка його життя в подальшому знайде відображення в солдатській ліриці ветерана Великої Вітчизняної.
Після війни П.П. Глазовий вступив до Криворізького педагогічного інституту. Тут він познайомився з Остапом Вишнею, творчість якого знав та любив з дитячих років. Саме за його клопотанням юний Павло переїхав до Києва, де у 1950 році закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту ім. О. М. Горького.
Наступних більше ніж десять років письменник-початківець працював заступником редактора журналу «Перець», згодом — заступником головного редактора журналу «Мистецтво».
Хоча перші його твори з'являлись в періодичних виданнях ще з 1940 року, окремими виданнями вони почали виходити у світ з 1956 року: поетичні збірки сатири та гумору «Великі цяці» (1956), «Карикатури з натури» (1963), «Коротко і ясно» (1965), «Щоб вам весело було» (1967), «Усмішки» (1971), «Смійтесь, друзі, на здоров'я» (1973), «Байки та усмішки» (1975), «Весела розмова»(1979), «Хай вам буде весело» (1981), «Сміхологія» (1982), «Веселий світ і Чорна книга» (1996), «Архетипи. Гумор. Сатира.» (2003) тощо — всього 19 збірок гуморесок. У видавництві «Веселка» вперше вийшли в світ його книжки для маленьких читачів «Пушок і Дружок» (1957), «Старі друзі» (1959) (співавтор — Ф. Маківчук), «Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника» (1958) (співавтор — Б. Чалий) тощо.
Glazoviy_statЖив у Києві по вулиці Льва Толстого, 25 понад 50 років. Зараз на цьому будинку встановлено меморіальну дошку. Помер видатний сатирик у віці 82 років восени 2004. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Видатний сатирик торкався різноманітних тематик нашого життя. За красою і простотою його літературного слова часто ховались нещадна критика, закулісні відносини та «шкідливі звички» представників сучасного суспільства. А влада, як відомо, правдословів не любить. Публіцист і літературознавець Віталій Карпенко писав: «Сатира Глазового завжди була гострою, дошкульною, нищівною. Зрозуміло, що за радянських часів, коли критика суворо дозувалася владою, сатирик почувався, м'яко кажучи, незатишно. І коли інші колеги по літературному цеху збирали лауреатські відзнаки, тішилися у проміннях офіційної слави, Павло Глазовий у поті чола свого писав, писав і писав... Соціально гострі гуморески і мініатюри письменника десятиліттями не сходять з естрадних репертуарів. Він став справді народним і широко улюбленим письменником».
«Казав мені дід старенький,
Розумна людина:
— Пиши книжки, голубчику,
Товсті, як цеглина.
А ще краще, як напишеш
Товщу за цеглину.
Тоді зможеш, лебедику,
Купити машину.
А я діда не послухав,
Складаю усмішки,
Через це і шкандибаю
По вулицях пішки.»
П. Глазовий
І, незважаючи на це, за свою насичену творчу діяльність Павло Глазовий був відзначений почесним званням «Заслужений діяч мистецтв України». У 1988 р. за збірку «Сміхологія» він був нагороджений премією ім. Остапа Вишні. У 1996 р. став першим лауреатом літературної премії ім. Петра Сагайдачного. Через рік за вагомий внесок у вітчизняну літературу нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, Медаллю Міжнародного доброчинного фонду «Українська хата» — «За доброчинність». А головне — український сміхотерапевт, як його називали, мав здатність сміятися, здатність, даровану Господом.
