"Книжкове містечко"
Сайт бібліотеки Музичанської ЗОШ

Народився Володимир Миколайович Сосюра 6 січня 1898 року на станції Дебальцеве, що на Донбасі, в сім’ї робітників. Батько Володимира, Микола Володимирович, був різноплановою людино, він і вчителював, і працював на шахті, був адвокатом, хоча за своїм фахом – креслярем. Матір, Марія Данилівна, була звичайна робітниця з Луганська, справи її в основному зводилися до хатньої роботи. В такій сім’ї і виховувався майбутній геній української поезії.   

Після закінчення сільської школи, молодий Володимир поступив до аграрної школи. Водночас, з самих ранніх літ, хлопець допомагав батькові на шахті, тому праця в ньому ще з дитинства виховала людину розуміючу життя звичайних людей. Володимир Сосюра дуже переживав за життя та майбутнє держави, тому під час громадянської війни, одразу вступив в ряди УНР, а згодом до Червоної армії. Після боротьби, в 1922 році, Володимир вступає до Комуністичного харківського університету, через рік іде вчитися до Харківського інституту народної освіти, який закінчив в 1925 р. Водночас, весь цей час займається творчістю, починає писати, належить до багатьох літературних організацій, в роботі яких бере активну участь.  

Говорячи про творчість, треба обов’язково згадати, що перший опублікований твір вийшов в 1917 році (російськомовний), пізніше, в 1921 році, світ побачив вже й першу збірочку. Але все ж таки, лише в 1922 р., після публікації поеми «Червона зима», про Володимира Миколайовича Сосюру заговорили. Саме з цього твору пішло його визнання, як літератора. Далі було багато-багато інших збірок, які ще більше закріплювали Володимира Сосюру, як визнаного автора. Деякі з видань були й заборонені, адже поет піднімав важливі теми, які не завжди подобались радянській владі.   

В 30-их роках, коли на Україну прийшли голод і репресії, Володимир Миколайович Сосюра змушений відступити від ідейних творів. Це йому не давало покою, що й призвело до психічного розладу, але все ж поет творив. Він майже єдиний і до того ж майже перший, підняв літературні напрямки: любовна лірика та інтим. Його доробки: «Червоні троянди», «Люблю», «Нові поезії» – дарували читачу теж певним способом силу, жагу кохати і бути коханими. І це тривало до другої світової війни, коли Сосюра пішов в лави військових. З 1942 по 1944 р., він працює воєнним кореспондентом, підсилює бойовий дух армії. Це дало народу інші твори, котрі додавали боротьби, казали, що треба жити, водночас – любити. Володимир Сосюра не відходив від любовної лірики і надалі, часто показуючи нові і нові добірки поетичної любові.   

Треба додати, що крім творчих доробок, Володимир Миколайович лишив і нащадків, хоча в коханні йому не зовсім таланило. З першою дружиною він одружився в 1922 році, але прожили вони разом не довго, лишивши після взаємного проживання двох синів. Причиною розводу була несумісність в поглядах до України. Його перша жінка, Віра Каперівна, колишній політрук, не вірила в таку державу, як Україна (про це Сосюра розказує навіть в віршах), що й призвело до швидкого згасання почуттів між ними. Згодом, в 1931 році, Володимир Миколайович одружується вдруге, з Марією Гаврилівною. Ця жінка була теж творчою особистістю і Володимир з нею все ж знайшов щастя. Можна додати, хоча це й не дуже важливо, що дружина Сосюри Марія закінчила в Києві балетну школу і була аж на 12 років молодша чоловіка. Але це їм ніяк не зашкодило, навіть арешт Марії, коли в 1949 році її заслали до Казахстану. Підтвердженням гарних стосунків є й повторний шлюб між Марією та Володимиром, котрий відбувся зразу ж після повернення жінки з заслання в 1954 р., як знак любові та поваги. В другому шлюбі, Володимиру Сосюрі жінка подарувала третю дитину, сина Володимира, котрий пішов по стопах батька й став заслуженим працівником культури України (в 1978 р.). І хоч син, Володимир Сосюра, не став поетом, але редактором і кінодраматургом значиться.  

Творчість Володимира Миколайовича Сосюри продовжувалася, у 1948 році він отримав Сталінську премію, яка була найвищою нагородою в той час. Але в 1951 році виходить славнозвісний твір «Любіть Україну», котрий сколихнув державу. Це призвело до нападів критиків, поета звинувачували в буржуазному націоналізмі. Це призвело до закриття деяких дверей поету, хоча і надалі він працював і творив.  

Помер український поет 8 січня 1965 року, похований був на Байковому кладовищі, на що він неабияк заслужив за роки свого життя. Після себе Володимир Сосюра лишив значний літературний спадок, в 1970-1972 рр. було видано 10 томів його доробок (до цього було видано ще два трьохтомника поезій Сосюри). А загалом Володимир Сосюра дав читачу понад 40 поетичних збірок, що є доказом надзвичайної творчої наснаги поета, доказом його великого таланту. Нам лишається лише дякувати генію Сосюри і насолоджуватися його віршами. Адже поезія Володимира Миколайовича нікого не лишить байдужим. Він піднімав усі можливі теми. Його вірші читають в будь-якому віці. Вони задовольняють різні вподобання, його вірші будуть подобатись людям завжди. Для патріотів є кохані твори про Україну, для молодих людей – любовна та інтимна лірика, для старших – твори про життя та війну. Так, є що прочитати у Володимира Миколайовича Сосюри і головне, є чим пишатись нам, його нащадкам. Адже ці твори вчать нас жити та любити.