"Книжкове містечко"
Сайт бібліотеки Музичанської ЗОШ

Микола Іванович Костомаров – великий український історик, видатний етнограф, яскравий публіцист, талановитий письменник і, безумовно, великий патріот своєї батьківщини. Сфери його інтересів, звичайно ж, не обмежувалися виключно науковими дослідженнями. Як кожна порядна людина того періоду, Костомаров чимало часу приділяв суспільно-політичній діяльності, результатом якої стало створення знаменитого Кирило-Мефодіївського товариства. Багато в чому саме завдяки Миколі Івановичу українська політична традиція отримала потужний імпульс розвитку, а організоване ним братство кирило-мефодіївців і особливо журнал "Основа", що видавався у Санкт-Петербурзі, мали найбезпосередніший вплив на зародження масового громадського руху в Україні.

Заслуги ж цього вченого для становлення вітчизняної історичної науки взагалі неможливо переоцінити. За довгі роки кропіткої роботи Костомаровим були написані десятки найважливіших фундаментальних праць з історії України та Росії. З-під його пера вийшли сотні статей і нарисів, кожен з яких і зараз має абсолютну наукову цінність.

Костомаров був одним з перших істориків в Російській імперії, хто спробував концептуально обґрунтувати право українського народу не тільки на свою особливу історію, а й на окрему етнічність. Висунута ним теорія "двох начал" – вічового і самодержавного – багато в чому ідеалізувала історію українського народу, зображуючи українське суспільство як споконвічно демократичне, волелюбне і побудоване на основі народовладдя. Неважко здогадатися, що такий підхід викликав шквал критики з боку як наукових опонентів, так і численних чиновників з освітньої сфери.

Микола Іванович пропагував українську історію і культуру не тільки академічною мовою. Великий вчений виявився не позбавленим і поетичного дару, подарувавши світові віршовані збірники "Українські балади", "Гілка", драми "Сава Чалий" і "Переяславська ніч". Писав Костомаров і в прозі, наприклад, повісті "Сорок років", "Син", "Холоп", "Чернігівка".

4 (16) травня 1817 року в слободі Юрасовка Острогозького повіту Воронезької губернії народився Микола Костомаров.

1833 р. – Після закінчення гімназії Костомаров вступив до Харківського університету.

1837 р. – закінчив словесне відділення філософського факультету Харківського університету. Недовго служить в Кінбурнському драгунському полку в Острогозьку. Однак залишає військову службу і повертається до занять наукою.

1838 р. – в Москві слухає лекції професора Шевирьова, які згодом зробили чималий вплив на формування історичних поглядів Костомарова.

1842 р. – Костомаров підготував магістерську дисертацію "Про причини і характер унії в Західній Росії", однак захистити її не зміг з незалежних від нього причин.

1844 р. – захистив нову дисертацію на тему "Про історичне значення російської народної поезії".

У 1846 р. Костомаров був запрошений до Київського університету на кафедру історії, де прочитав курс лекцій зі слов'янської міфології.

1845-1847 рр. – стоїть на чолі створеного в Києві Кирило-Мефодіївського товариства.

1847-1848 рр. – після арешту проводить рік в Петропавлівській фортеці в Санкт-Петербурзі.

1848 р. – засланий до Саратова під поліцейський нагляд із забороною на викладання і видання книг.

1848-1856 рр. – служив у Саратовському статистичному комітеті, публікував статті з історії, економіки та культури Саратовської губернії, продовжував займатися історією. У Саратові він продовжував писати свою фундаментальну працю "Богдан Хмельницький", закінчив дослідження "Бунт Стєньки Разіна", а також почав нову роботу про внутрішній побут Російської держави XVI-XVII століть.

1856 р. – після звільнення від поліцейського нагляду отримав можливість опублікувати ряд своїх робіт.

1857 р. – Костомаров відправляється в подорож за кордон, де відвідує Швецію, Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію, Австрію.

1859 р. – Костомаров був запрошений до Петербурзького університету на посаду професора російської історії. Друкується в журналах "Современник" і "Отечественные записки". Проводить знаменитий публічний диспут з істориком Погодіним "Про початок Русі".

1861-1863 рр. – бере участь у виданні першого українського громадсько-політичного і художньо-літературного журналу "Основа", що виходив українською та російською мовами.

1862 гр. – Костомаров змушений залишити Петербурзький університет через те, що відмовився підтримати протест професури і студентства проти поліцейських репресій.

1861-1884 рр. – історик працює в археографічній комісії, яка збирала документи з історії України. Під редакцією Костомарова вийшло 12 томів "Актів, що відносяться до історії Південної і Західної Росії, зібраних Археографічною комісією", а також 3 випуски "Пам'ятників старовинної російської літератури". За цей час Микола Іванович опублікував понад 200 праць, в більшості своїй присвячених соціально-політичній історії Росії та України.

1872 р. – за дослідження "Останні роки Речі Посполитої" Костомаров був удостоєний премії Академії наук. Пише свою найвідомішу працю "Російська історія в життєписах найважливіших її діячів".

1875 р. – Костомаров переніс висипний тиф, що дуже послабило його здоров'я.

1876 р. – Костомаров став членом-кореспондентом російської Академії Наук.

7 (19) квітня 1885 року Микола Костомарова помер і був похований у Санкт-Петербурзі.

  Батьком великого історика був поміщик Іван Петрович Костомаров, а матір'ю – кріпачка Тетяна Петрівна Мельникова. Микола вважався незаконнонародженим сином, оскільки батько, обвінчавшись з матір'ю вже після його народження, так і не встиг усиновити новонародженого. Поміщик був убитий своїми власними селянами з метою пограбування на нічній дорозі. Так маленький Микола втратив батька, спадок, життєві перспективи і, головне, громадський статус, бо за законами Російської імперії він вважався кріпаком свого батька. Найближчі родичі батька Ровнєви за безцінь викупили у вдови чималі землі Костомарових, пообіцявши при цьому дати вільну Миколі Івановичу. Мати майбутнього вченого змушена була погодитися на все заради свободи свого сина. В результаті Костомарова залишилися з дуже скромними засобами до існування.

  У 1840 році молодий історик Микола Костомаров успішно здав магістерський іспит, а у 1842 році видав окремою книжкою свою дисертацію "Про значення унії в Західній Росії". Однак її захист не відбувся, хоча вже і був призначений на конкретну дату. Захист довелося скасувати через протест архієпископа Харківського Інокентія (Борисова), якого обурило кілька висловлювань в роботі Костомарова. Справа набула серйозного резонансу, коли нею зацікавився міністр народної освіти граф Уваров. За його дорученням професор Устрялов дав настільки негативний відгук про дисертацію, що про її захист вже не могло бути й мови. Що ж стосується тиражу вже випущеної книги, то він підлягав негайному спаленню.

Однак історик не впав у відчай, а з подвійним запалом узявся за написання нової дисертації. Уже на початку 1844 р. Костомаров успішно захистив наукову роботу на тему: "Про історичне значення російської народної поезії".

  Київський губернатор Іван Фундуклей дуже поважав Костомарова як вченого і рідкісного фахівця з історії Києва. Микола Іванович навіть редагував його книгу "Огляд Києва і його старожитностей". Високопоставлений сановник навіть хотів попередити Костомарова про підготовку його арешту в 1847 році і через посильних викликав головного кирило-мефодіївця на конфіденційну зустріч. Однак Микола Іванович в ті дні був настільки зайнятий приготуваннями до власного одруження, що знехтував запрошенням.