Мета: вшанувати пам'ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей, розвивати у дітей траурний етикет, дотримання традицій вшанування померлих і загиблих; виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріота.
Обладнання: проектор, свічки, аудіозаписи «Свіча» О.Білозір, відео про Голодомор, стіннівки.
Пісня «Свіча» Білозір
1-й учень: День па́м'яті жертв голодомо́рів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.
Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні. У церемоніальних заходах біля Меморіального знаку «Свічка пам'яті» в Києві також беруть участь перші особи держави, керівники іноземних країн, парламентів та міжнародних організацій, громадські і культурні діячі.
2-й учень. У 1933 р. був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки живого люду лягло у могили - старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.
1-й учень У нас, українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А, оскільки, у 1933-му померлим ніхто не світив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами. В пам’ять про українців, які загинули від голодомору 1933 року запалимо Свічку Пам’яті.
2-й учень. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.
1-й учень Сьогодні, коли від початку голодомору минули десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здолало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам'ять про мільйони безвинних замучених предків і застерегти від повторення страшних помилок.
2-й учень. Пом'янімо душі померлих від голоду хвилиною мовчання.
1-й учень У радянській Україні небезпечно було не тільки писати про штучний голод у пресі, листах до партійних “вождів” або ж родичам за кордон, але навіть у приватних щоденниках. Будь-який необережний запис міг зруйнувати життя, вилитися в десятиліття таборів ГУЛАГу.
2-й учень Та попри всі небезпеки були люди, які не могли замовчати цей злочин. Вони намагалися в різний спосіб розповісти та зберегти правду, донести її до світу. Ми називаємо їх “Людьми Правди”. І цього року особливо вшановуємо їх – за їхні чесність і мужність. Ці Люди за сферою діяльності абсолютно різні – від колгоспного сторожа на Харківщині до Президента Ради Ліги Націй. Але усіх їх об’єднує спільне прагнення – донести до суспільства правду про страшні злочини комуністичної влади
Відео телеканалу «Еспресо» - «Голодомор. Люди правди»
1-й учень Саме завдяки цим безстрашним «Людям правди» ми дізнаємось про страшний голод. Саме цим людям і присвячена наша виставка в холі школи.
2-й учень Ґарет Джоунз – британський журналіст. Автор понад 20 статей на тему голоду. Він тричі побував у Радянському Союзі, востаннє – у березні 1933 року. Порушивши заборону на в’їзд іноземним журналістам до України, нелегально здійснив поїздку Харківською областю.
1-й учень Улас Самчук – український письменник. У 1934 році Самчук завершує роботу над романом “Марія” – першим художнім твором на тему Голодомору, який має посвяту “Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 – 1933”. Жах матері у голодні роки полягав у тому, що вона ніяк не могла зарадити стражданням дитини, яка повільно угасала на її очах, і частіше за все помирала першою. В Україні роман вийшов лише у 1991 році.
2-й учень Нестор Білоус – колгоспний сторож із Харківщини, свідок Голодомору, автор щоденника. Щоденник вів із 1911 року, хоча мав всього три класи церковно-парафіяльної школи. Брав участь у Першій світовій війні. Пережив голод 1921–1922 років і Голодомор 1932—1933 років, жахливі реалії якого описав простою мовою.
1-й учень На початку серпня 1937 року Нестора було заарештовано, а через кілька місяців засуджено на 6 років ув’язнення у ГУЛАГу за статтею 54–10 Карного кодексу УРСР – “контрреволюційна діяльність, спрямована на підрив колгоспного ладу”. Білоуса визнали винним у тому, що він “неоднократно в разговорах с членами колхоза “Красный колос” проводил контрреволюционную агитацию и вел дневник, куда записывал свои контрреволюционные мысли”. 30 липня 2008 року Харківська обласна прокуратура переглянула справу Білоуса і на підставі ст. 1 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” винесла рішення про його повну реабілітацію.
2-й учень Марко Желізняк, Олександра Радченко, Андрей Шептицький, Віктор Кравченко та багато інших ризикуючи власним життя та свободою відкривали перед нами страшні сторінки історії.
1-й учень Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях зафіксовані випадки канібалізму.
2-й учень Очевидці, що пережили ті страшні роки згадують жахливі подробиці: «Люди їли все, що попадалось: мерзлі буряки, які знаходили на плантаціях, просяну шелеху, різні бур»яни. А найбільше їли лободу, яку обмивали кип»ятком і замішували мукою з липового листя, або кочанів кукурудзи без зерна…»
1-й учень Хліб… Скільки померло з твоїм іменем на вустах. Іменем жертв тридцять третього року благаю вас – бережіть хліб, бо Хліб – це Життя.
2-й учень Найстрашніше було дивитися на маленьких дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди щасливого життя, перетворивши їх на замордованих примар, і лише в очах ще лишився відблиск далекого дитинства.
1-й учень У 1933 році померлих від голоду по селах стало стільки багато, що труни лежали на вулицях, дорогах, в хатах по кілька діб. Влада на місцях призначала окремих людей, котрі збирали трупи і відвозили їх на кладовища возами, одержуючи за свою працю продовольчий пайок. Вони здебільшого ховали людей у неглибоких ямах, земля в яких ще довго ворушилась, бо серед мертвих нерідко траплялись і напівживі!
2-й учень Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не маємо права забувати її чорних сторінок. Адже довгі роки ми говорили між собою пошепки про ті страшні роки і сьогодні, коли ми маємо власну державу, настав час говорити про це вголос. Цього вимагає історія. Цього вимагають мільйони жертв.
Усі, хто загинув у 1933 році голодною смертю, не могли безслідно зникнути.
Ми працьовита, терпляча нація. Наш народ заслуговує на шану й повагу. А пам’ятником жертвам хай буде наша пам’ять про минуле, небайдуже ставлення до національної трагедії, що спіткала наш народ у 1932-1933 роках.
1-й учень Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.
Сьогодні, коли від початку голодомору минає 82 роки , ми маємо для себе чітко зрозуміти – головною, неперехідною цінністю для нас є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали є надійною гарантією того, що це ніколи не повториться.
5- й учень
Полум’я скорботи
Наталка Тривайло
На підвіконні палахтить
Скорботи полум’я священне –
То свічка пам’яті горить
За всіх безвинно убієнних.
Мій розум навіть не збагне
Страшної люті сталінізму,
Що катував своїх людей,
Це ще жахливіше фашизму!
Мені колись розповідала,
Як батька з матір’ю вона
В свої шість років поховала:
„Забрали з хати геть усе,
Зернину кожну вигрібали…
І на морозі крижанім
Водою неньку обливали.
Вона зізнатись не могла,
Де порятунок заховала –
Торбинку з житом і вівсом
Для діток в землю закопала.
Щоб доньки вижити змогли
У рік страшний голодомору,
Щоб рід нащадкам зберегли,
Щоб підвелись з колін угору.
І батька Голод переміг …
Зелених зерен дочекався,
Він їсти їх заборонив,
А сам не витримав, зірвався.
Він був щасливий у ту мить,
Коли жував зерно зубами…
Але кишечник так болить –
Він розривається шматками.
Останні ласощі свої
Сльозами рясно поливає,
І на очах своїх дітей
У страшних муках помирає.”
Та залишилося дитя –
Дівча сиріткою назвали,
Мою бабусю все життя
Повсюди кривдили й штурхали.
Немає рідного села,
Немає жодної хатини,
Тепер там зорані поля,
Що кормлять Голоду могили.
Моя бабуся вже пішла
За обрій сонце зустрічати,
Вона інакше не могла
Свою матусю обійняти.
Прошу, у серці запаліть
Скорботи полум’я священне
Та крізь століття пронесіть
Сльозу безвинно убієнних!
3-й учень
Прости нас, Господи великий,
Прости ще раз, в останній раз —
Позбав нас від такого лиха,
Народи всі і грішних нас.
Прости безумство наше, Боже,
Безвір'я й гордощі прости...
Хто в бідах наших нам поможе?
Спасти нас можеш тільки Ти.
Дай силу нам себе здолати,
Себе в собі перемогти,
Тебе благають діти й мати
— Спасти нас можеш тільки Ти.
Пречиста Діво, Божа Мати,
Своїм нас сяйвом опромінь,
Дай сил гріхи нам подолати
На віки вічнії. Амінь!
4-й учень:
Навіть на останнім рубежі
Промінь віри в нас ще не погас.
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас!
В наших грудях кулі і ножі,
Нас розп’ято й знищено не раз.
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас!