Мета: Розкрити суть трагедії голодомору 1932-1933 рр. та його вплив на долю українського народу, на історичну пам'ять сучасників; викрити людиноненависницьку політику сталінського режиму; виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм на основі усвідомлення досвіду історії.
Обладнання:
- Виставка історичної художньої літератури та учнівських досліджень, присвячених темі голодомору 1932-1933 рр.
- Плакати «1932-1933», «Пам’ятаємо», мультимедійне устаткування.
- На сцені – ікона з вишитим рушником, колоски з чорною стрічкою, велика свічка, розламаний чорний хліб на рушнику, калина, вишита сорочка, прикрита чорною хусткою, мультимедійне устаткування.
- Записи класичної музики – «Реквієм» Моцарта, «Маленький реквієм» П.І. Чайковського, твори І. Баха.
Хід виховного заходу
Вчитель: Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаємо і подумки здригаємось від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. І сьогодні, через стільки років, жахливо ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю.
Звучить музика.
1-й учень:
1932 рік… погодні умови склалися сприятливі і хліб, слава Богу, вродив. Українці, працьовиті люди, не полінувалися зібрати його. Але становище у країні було катастрофічним. Тому патріотично-державна верхівка під керівництвом Й. Сталіна прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі.
2-й учень:
1933 рік… найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших хліборобних країн.
Моторошний парадокс: вимирали на всеплодючих чорноземах, на
1
безмежних полях і ланах, всіяних рясним урожаєм городах. Чому вимирали? Бо в людей забрали все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини.
3-й учень:
Масове голодування почалося ще у грудні 1932 року та тривало до вересня 1933 року, 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Навесні 1933 року в Україні помирало 25 тисяч людей щодня, тисяча – щогодини, 17 – щохвилини. Всього жертвами голоду за неповними даними стало від 7 до 10 млн. чоловік, з них - 3 млн. дітей.
Вчитель: Як сталося, що без стихій, без засухи, без іноземного нашестя, все те могло сподіятися на нашій хліборобній землі - Україні, яка ще недавно була житницею Європи?
Звучить музика.
Учень читає вірш.
Українська нестерпна сюїта…
А навколо – одна сон-трава –
Умирать почали у квітні,
Коли всюди – все ожива.
Ні живої води…
Ні порому,
Що єднає життя на порі.
Чи ж то легко вмирать молодому
На ранковій веселій зорі?
Вже і проліски, і первоцвіти…
Ще би трохи – і сад зацвів!
Як було тим очам закриватись
Під лункий солов’їний спів?
…Умирати почали в квітні…
1-й учень:
Розміри катастрофи впродовж десятиріч вперто замовчувалися.
Робилося все, щоб приховати правду, щоб світова громадськість не
2
дізналася про справжні масштаби трагедії. Нині ми знаємо, що то було. Це був не голод, а штучно зорганізований свідомо спрямований на вигублення українського народу голодомор. Це була війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного і цілком безневинного. Це був масовий сталінський терор, спрямований на винищення українського народу.
2-й учень:
Вимирали цілі села, та не будь-як, а за стратегічним диявольським розрахунком, адже треба було підірвати саме коріння нації, зруйнувати
основи усталеної віками народної моралі, витруїти в душах людяність, натомість насаджуючи режим терору, сіючи страх, підозри, розпалюючи ненависть і жорстокість.
3-й учень:
Голодомор 1932-1933 років став найбільшою трагедією українського народу за всю її багатовікову історію, трагедію, яка не має аналогів в світі. Здійснений більшовицькою владою проти непокірного свободолюбивого українського народу, голодомор в Україні – це вбивство народу за етнічною ознакою.
4-й учень:
Вістря цього жахливого нелюдського апокаліпсису було спрямоване в першу чергу проти українського селянства. Ні економічними, ні політичними важелями не зміг примусити селянство змінити світогляд сталінський тоталітарний режим, і лише таким дикунським методом перетворив таких волелюбних, незалежних селян-землевласників на покірних наймитів в одержавлених колгоспах.
5-й учень:
Спричинивши великий голод в Україні, сталінське керівництво переслідувало злочинну мету – викорінення національної самобутності українців. Масове фізичне винищення мільйонів українських хліборобів штучним голодом було свідомим політичним актом більшовицької системи проти мирних людей, землеробів, які любили землю, плекали її, як рідну дитину.
6-й учень:
Таким чином, головною причиною штучного голодомору в Україні у 1932-1933 роках стало стійке протистояння національносвідомого
3
українського селянства більшовицькій тоталітарній системі, яке в
повній мірі проявилося під час проведення масової насильницької колективізації.
Звучить музика.
Учень читає вірш
То був страшний навмисний голод.
Стріла була така нищівна,
Щоби згромадити стодолу
Колгоспної катівні.
То був страшний навмисний злочин,
Такого ще земля не знала.
Закрили Україні очі
І душу міцно зав’язали.
Сліпу – пустили старцювати…
Луна ще й досі в оболонях.
Здичавіла вкраїнська хата
На березі своїх агоній.
Глуху – заставили мовчати,
А то би світ втопивсь в Славуті,
Як божевільно їла мати
Свою дитиноньку майбутню.
Мерцями всіялося поле,
Ні хрестика, і ні могили.
То був такий навмисний голод…
Чи, Боже, й ти вже був безсилий?
7-й учень:
Голодне лихоліття дослідники називають по-різному: голод, голодомор, великий голод, людомор. Але ці емоційні позначення не відтворюють історико-правового аспекту національної трагедії. Найвичерпнішою категорією для з’ясування причин та наслідків голоду є термін «геноцид», що за нормами міжнародного права означає повне або часткове винищення національної, етнічної, расової чи
4
релігійної групи.
Вчитель: Доказом геноциду є свідоме створення владою таких умов життя, що призвели до масової смерті мільйонів українських селян.
8-й учень:
7 серпня 1932 року ЦВК та РНК СРСР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадянської (соціалістичної) власності». Судовим органам дозволялося застосовувати найвищу форму «соціального захисту» - розстріл, а як виняток – 10 років ув’язнення з конфіскацією майна. Постанова, яку народ назвав «законом про п’ять колосків», виправдовувала свавілля та злочини різних уповноважених.
9-й учень:
20 листопада 1932 року Раднарком УРСР прийняв постанову «Про заходи підсилення хлібозаготівлі», яка за своїм змістом нагадувала смертний вирок: «З оголошенням цієї постанови припинити видачу будь-яких натуральних авансів по всіх колгоспах, що незадовільно виконували плани хлібозаготівель». У колгоспників, які одержали хліб раніше цієї постанови, масово його вилучали. На весну 1933 року майже половина колгоспів України не розрахувалися з колгоспниками, тобто їм не видали жодного грама хліба.
10-й учень:
6 грудня 1933 року на пленумі ЦК ВКП(б) Сталін заявив на всю країну: «Ми, безперечно, добилися того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. В цьому можуть сумніватися хіба тільки закляті вороги Радянської влади». Мало хто міг наважитися висловлювати іншу точку зору, хоч становище в країні було катастрофічним.
11-й учень:
Починаючи з жовтня 1932 року надзвичайні комісії під керівництвом найближчих співробітників Сталіна – Кагановича, Молотова, Постишева – викачали з селян внутрішні фонди – продовольчий, фураженний, насіннєвий. А представники місцевої влади організовували спеціальні бригади, які вели подвійні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі. Це було карою за нібито куркульський саботаж хлібозаготівель. Фактично, це була дія, свідомо спрямована на
5
фізичне винищення селянства.
12-й учень:
На території власної республіки по відношенню до власного народу державні керівники діяли так, як нечасто дозволяли собі діяти найжорстокіші завойовники в окупованій країні. Подвійні обшуки супроводжувалися не тільки конфіскацією зерна, а й картоплі, буряків, сала, м’яса – всіх продовольчих запасів на зиму. Селян позбавляли усього їстівного. Цим партійно-державний апарат абсолютно свідомо вів їх до мук і смерті.
13-й учень:
Наприкінці зими 1933 року голод на Україні набув велетенських розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів, горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали. Дороги, що вели до міст, були заблоковані, проте тисячі селян усе ж пробирались туди та, не знаходячи довгожданого порятунку, вмирали прямо на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, вбивали і їли один одного, а найстрашніше – батьки їли своїх дітей.
1-й учень:
Так на Україні було зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами. А в цей час на залізничних станціях, в елеваторах, під охороною армії, зберігалось зерно, передбачене для вивезення за кордон.
Звучить музика.
Учень читає вірш.
Я ще не вмер…
Ще промінь в оці грає.
В четвер мені пішов десятий рік.
Хіба в такому віці помирають?
Ви тільки поверніть мене на бік.
До вишеньки,
В колиску ясночолу…
Я чую запах квітів. Я ще не вмер…
6
А небо стрімко падає додолу.
Тримайте хтось! Хоча б за коси верб…
Куди ж ви, люди,
Людоньки, куди?
Окраєць ласки, чи хоч із печі диму!
В клітинці кожній – озеро води.
Я ще не вмер… усі проходять мимо…
2-й учень:
Не оминув голод і наш край. Один з перших дослідників Голодомору на Поділлі, професор Вінницького державного педагогічного університету І. Г. Шульга писав: «Чорною хмарою насувалося на Україну страхітливе лихо. Широкими і вузькими шляхами, стежками та межами, не минаючи селянських осель, на Поділля пробирався голод. У порожніх селянських засіках не було навіть мишей. «Червона мітла» повимітала все до зернини. Спорожнялися льохи, люди доїдали картоплю, гарбузи, буряки і квасолину. Це був останній осінній місяць 1932 року, названий народом «гарбузень», грудень і січень – «пухкутень» - піднесли українському селянину тяжку чашу мук. Весняні місяці 1933 року залишилися в пам’яті подолян під назвою «капутень».
3-й учень:
Незважаючи на голод, який охопив все Поділля, хлібозаготівля не припинялася. У 1933 році із зерносховищ Вінницької області кожен день вивозилися 150 тисяч пудів зерна.
4-й учень:
У другій половині березня 1933 року на селі вичерпалися останні запаси. Люди їли все підряд: викопували коріння, зривали бруньки з ліщини та берези, сушили і товкли їх у ступах, перемішуючи із подрібненими жолудями і пекли коржики. Тільки почала рости трава, в хід пішли листки і стебла кульбаби, лопухів, кропиви, щавлю, гички. У ставках, річках ловили жаб, рибу, на луках – слимаків, черв’яків, вужів, гадюк. Їли все, тільки щоб зберегти життя.
5-й учень:
Із спогадів Стус Надії Сильвестрівни, 1927 року народження, жительки с. Слобода-Шаргородська Шаргородського району Вінницької
7
області «…жити було дуже важко. Мати померла. Батько працював,
інколи приносив то жменьку пшениці, то шматочок хліба – коли десь вкраде. Їли буряни, листя з вишні, насіння з буряків, яке розтирали і робили млинці. Люди часто пухли з голоду і вмирали під тином. Їх відвозили на цвинтар і скидали у яму як-небудь. На вулицях не було ні собак, ні котів, їх ловили і їли. В кого було щось їстівне, то його закопували в городі, ховали, де могли, але ходили бригади, які забирали все і відносили в колгосп або забирали собі».
6-й учень:
Із спогадів Саміли Ганни Йосипівни, 1922 року народження, жительки с. Гибалівка «…Навесні люди шукали торішню картоплю, їли лободу, лопухи, парили макуху, піджарювали на змащеній воском сковороді лушпиння, перемішували з висівками і так їли. Коли в хаті вже не було нічого поживного, тато пішов і назбирав грибів, влив трохи води і зварив їх. Вже була ніч, він розбудив мене, щоб я їла. Але ті гриби аж позлипалися, і хоч я була дуже голодна, не захотіла їх їсти. Батько з’їв усі і до ранку вже не дожив. Мені було тоді 9 років, а я вже стала сиротою. Батька поховала сама, прив’язала за ноги грубою мотузкою і потягла на кладовище…»
7-й учень:
Наслідки голодомору жахливі. На Поділлі від голодомору загинули 1 млн. 127 тисяч 761 чоловік.
Перегляд презентації „Голодомор 32-33...”
8-й учень:
Крім людських втрат, голод позначився на українській ментальності. З’явились почуття страху, байдужості, недовіри. Терором було розмито український етнос, знищено культурний генофонд української нації. Голодомор на багато поколінь паралізував національну свідомість українців.
9-й учень:
Що ж забрали з собою в могили ті мільйони великомучеників голодного року?
8
10-й учень:
Не тільки те, що вони могли сотворити на цьому світі, а й те, чого вони так і не передали нащадкам. Пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нації – гени розуму, здоров’я, досконалості
фізичної і духовної, гени милосердя і справедливості. Обривався вічний живий ланцюг поколінню.
Звучить музика.
Учень читає вірш.
Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерна вимели дотла?
Як навіть вариво виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору, -
Греби, нічого людям людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?
Імперський молох світ нам затуляв!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах,
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору!
9
11-й учень:
Народ перестраждав, стерпів люту наругу своїх катів, але в його
пам’яті живе й нині прокляття тих, хто збиткував ся над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю.
12-й учень:
На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.
Правду про ті страшні роки, про ті страшні події.
13-й учень:
З 1998 року, згідно з Указом Президента, щороку останньої суботи листопада в Україні відзначається День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій, яких зазнав наш народ у радянський період своєї історії.
1-й учень:
28 листопада 2006 року Верховна Рада України розглянула законопроект, поданий Президентом, про визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом та покарання за його публічне заперечення.
За результатами голосування Верховна Рада більшістю у 233 голоси прийняла Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні». Закон набув чинності з дня його опублікування.
2-й учень:
Цей документ невеликий за обсягом, але дуже важливий за своїм значенням. Він на державному рівні повертає нашому народу історичну правду, морально осуджує винуватців злочину і застерігає від чогось подібного в майбутньому.
Звучить музика.
Учень читає вірш.
10
Час пройшов, проминули літа,
Вже зітерлися в пам’яті нашій
Тих жахливих часів гіркота
І обличчя від голоду павших.
Сільський цвинтар, буяє бур’ян
На занедбаній братській могилі.
Невже в головах наших туман,
І розвіять його ми не в силі?
Але пам'ять не вмерла, жива,
Хоч всі ми заслуговуєм докір.
Ось дідусь промовляє слова,
Все згадав, а пройшло стільки років.
Хай стоїть на могилі цей хрест,
А на душах хай крига скресає.
Хоч один він стоїть на сто верст,
Хай на ньому свіча не згасає.
3-й учень:
Кажуть, коли пізнаєш краплю, можеш довідатись про будову океану. В цьому є свій сенс. І тому я висловлюю, напевно, віру кожного, говорячи словами Олександра Міщенка:
«Мертвим нікому довіритись, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу і тим була виправдана їх погибель!»
4-й учень:
Запалимо свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам'ять жертв сталінського голодомору.
Всі присутні запалюють свічки.
5-й учень:
Хай для всіх людей доброї волі ця хвилина скорботи стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи.
Хвилина мовчання.
11
6-й учень:
Нехай світло цих свічок буде нашою даниною тим, хто навічно відійшов у 1932-1933 роках.
7-й учень:
Навіть на останнім рубежі
Промінь віри в нас ще не погас.
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас!
В наших грудях кулі і ножі,
Нас розп’ято й знищено не раз.
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас!
Вчитель:
Не сьогодні сказані слова:
«Час народжуватися і час помирати.
Час руйнувати і час будувати.
Час розкидати каміння і час збирати.
Час мовчати і час говорити.»
І ось сьогодні, після довгих десятиліть мовчання, прийшов час говорити. Відродження України можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам'ять. Тому ми повинні говорити, знати, пам’ятати. Ми повинні донести до світу, що штучний голодомор радянської епохи був нашим українським Голок остом.
Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане і драматичне його очищення, радісне і гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна розкріпачити волю людини. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасно долі.
Звучить музика.