|
Театр, театральне мистецтво, багато століть є для людства, котре вже має у 21 столітті телебачення, інтернет, 3-Д, незмінно улюбленим,
особливим, часом загадковим видом мистецтва, без якого ми не уявляємо свого життя.
Театр - це завжди атмосфера свята, духовності, високої культури.
Усім відомий вислів Уільяма Шекспіра – «Весь світ – театр, а люди у ньому – актори...» коротко і якнайповніше характеризує зв’язок театру з
реальним життям.
27 березня весь світ відзначає Міжнародний день театру. Цей день є справжнім святом не тільки для акторів сцени, але й для мільйонів
глядачів.
Міжнародний день театру відзначається щорічно з 1962 року, започаткований у Відні на 9-му конгресі Міжнародного інституту театру (МІТ) при
ЮНЕСКО у 1961 році. ( Що Ви знаєте про театр? Які театри є у Львові? Яких відомих українських акторів можете назвати? )
Слово «театр» (греч. theatron, місце для видовищ, видовище) – рід мистецтва, а також будівля, призначена для представлення драматичних творів
перед публікою. Традиційно включає сцену – майданчик, де відбувається дія, – і зал для глядачів.
Батьківщиною театру всі вважають Грецію, хоча згадка про перший театральний досвід датується 2500 роком до нашої ери і пов’язана з
Єгиптом.
Але саме у Греції театр став формуватися як мистецтво, встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також інших театральних
форм.
Давньогрецький театр, який з'явився у давньогрецьких містах-державах уже в 5 ст. до н. е., мав величезний вплив на розвиток європейського
театрального мистецтва
Театральні вистави Стародавньої Греції були всенародним святом, на гігантських амфітеатрах, під відкритим небом збиралися десятки тисяч
глядачів. Крім професійних акторів, подання розігрувалося самими громадянами — учасниками хору. У трагедіях Есхіла, Софокла, Еврипіда створювалися образи легендарних героїв і
богів, затверджувалися норми моралі, відстоювалися ті або інші соціально-політичні ідеали. У комедіях Аристофана гостро висміювалися звичні і знайомі людські недоліки, пороки,
відбивалася соціальна й політична боротьба в античному суспільстві. Комічні сценки з життя нижчих прошарків міста й села зображував мім, який, виникнувши в 5 в. до н. е. як
народний театр імпровізації, пізніше поширився в країнах Близького Сходу й Римі, створив свою літературну драматургію.
У давньоримському театрі (драматурги Плавт, Теренцій, Сенека й ін.) розвилася постановочна сторона спектаклів, театральна техніка, змінився
тип сцени, виникли нові види вистав, у тому числі музично-танцювальне видовище на міфологічні сюжети — пантомім, що, досягши розквіту в епоху імперії, залишався аж до 5 ст.
переважним театральним жанром. В той же час статус театрального мистецтва поступово знижувався. Основний акцент у них переносився на видовищність. Театральні вистави замінялися
гладіаторськими боями, що проходили в Колізеї й інших театральних будинках.
В Середньовічній Європі боротьба християнства з пережитками язичництва і його ритуалів торкнулася і театрального мистецтва. Світські театри
були закриті, актори піддавалися жорстоким переслідуванням, відлучалися від церкви й підпадали під санкції інквізиції. Незважаючи на тиск церкви, театральне мистецтво розвивалося
у творчості бродячих акторів — західноєвропейських гістрионів, жонглерів, та Руських блазнів і скоморохів.
Культура Ренесансу відродила традиції античного театру, поєднавши їх з національними традиціями. Театральне мистецтво набуває ознак
професійного — виникають постійні акторські товариства (наприклад Шекспірівський «глобус») та приватні антрепризи. В Італії у XVI столітті народжується комедія дель арте з
постійними ролями-масками, що успадковує традиції Римської доби, паралельно розвивається жанр трагедії (Тріссіно, Грото), перші творці якої орієнтувались на трагедії Софокла та
Евріпіда. Визначних висот мистецтво театру досягло в Англії (Вільям Шекспір) та Іспанії (Лопе де Вега, Мігель де Сервантес).
На рубежі 16-17 століть як окремий вид театру виокремлюється опера.
З поширенням класицизму, суспільним ґрунтом якого стало зміцнення абсолютистських режимів у ряді європейських країн 17 ст., завданням театру
стало створення образа героя, що опиняється у протиріччі між власним почуттям і обов'язком, яке вирішується на користь обов'язку. Принципи класицизму знайшли яскраве втілення у
трагедіях П. Корнеля, Ж. Расіна і Вольтера, комедіях Ж. Б. Мольєра, сатирі Н. Буало.
І-ий учень: Театральне мистецтво України теж бере початок з
глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру
були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (11 століття). Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл
(16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія. У 17-18 столітті широкого розмаху набули
вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії.
ІІ-ий учень: У 1795 році був відкритий перший в Україні
стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стаціонарних театральних
споруд просувався повільніше. Так, у Києві перший стаціонарний театр з'явився у 1806 році, в Одесі — в 1809, у Полтаві — в 1810. Становлення класичної української драматургії
пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ’яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурлеск та
експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.
У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру —
драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої
виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і
режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.
ІІІ-ій учень: Новий період в історії національного театру
розпочався в 1918 році, коли в Києві утворилися Державний драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На
театральній сцені з'явилася когорта талановитих акторів — Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, та інші.
Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму. З утворенням театру
«Березіль» його сцена стала своєрідним експериментальним майданчиком. Не випадково макети театрального об'єднання «Березіль» отримали золоту медаль на Всесвітній театральній
виставці у Парижі в 1925 році. Тут були вперше поставлені п'єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша («Народний Малахій», «Мина Мазайло») та Володимира
Винниченка («Базар», «Чорна Пантера і Білий Медвідь»). Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга і перекладача світової літератури, були
по-новому осмислені на українській сцені твори Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Гергарта Гауптмана, Фрідріха Шиллера і Мольєра, здійснені постановки невідомих до цього
українському глядачу п'єс європейських драматургів.
У наш час у Києві проходить міжнародний театральний фестиваль «Мистецьке Березілля», присвячений пам'яті Леся Курбаса.
IV-ий учень: За роки незалежності в Україні з'явилося багато
нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Світове визнання
здобув театральний режисер Роман Віктюк, творчість якого стала вагомим внеском у світову театральну естетику кінця 20 століття. Відомий далеко за межами України й інший
український режисер — Андрій Жолдак. Низка талановитих акторів українського театру, Богдан Ступка, Ада Роговцева, Анатолій Хостікоєв, Ольга та Наталя Сумські, та інші, з великим
успіхом знялися у вітчизняних і зарубіжних кінострічках.
Нині в Україні щорічно відбувається низка міжнародних театральних фестивалів, що засвідчили свій авторитет у Європі: «Київ травневий» у Києві, «Золотий Лев»,
«Драбина» у Львові та "Драма.UA" у Львові, «Тернопільські театральні вечори. Дебют» у Тернополі, «Херсонеські ігри» у Севастополі, «Мельпомена Таврії» у Херсоні, «Різдвяна
містерія» в Луцьку, «Інтерлялька» в Ужгороді.
У 2010 р. створено всеукраїнську театральну портал-мережу "atheatre.com.ua - український театральний простір", яка налічує понад 112 театрів. Портал містить
інформацію про театральні фестивалі, репертуар театрів, відомості про вистави й історичні довідки. Всю інформацію театри розміщують самостійно.
І-ий учень: Львів завжди був мистецьким містом. Перші львівські
театри виникли при колегіумі єзуїтів, Греко-слов'янській школі (ставропігійного братства) та Вірменському колегіумі (школі вірменської діаспори Львова). Варто зазначити, що у той
період (XVII століття) в Україні загалом театри були представлені пересувними вертепами — аматорськими трупами, що виступали на возах, заробляючи на життя гастролями.
Перший львівський професійний театр був відкритий у 1795 році. Так, у 1792 році підприємець Г. Булла придбав занедбаний Костел Святого Хреста монастиря
францисканців, а за три роки організував у ньому театр. Там було 36 лож на двох ярусах, 114 крісел і по 200 місць у партері та на гальорці. В партері стояли, тільки перед сценою
було кілька крісел для глядачів. Освітлювали приміщення підвішені світильники, з яких скапувала олія. Вхід у театр був з сучасного проспекту Свободи.
Вистави грали польською та німецькою мовами. У 1798—1799 роках тут виступав знаменитий польський актор, «батько польського театру» В. Богуславський. Остання
вистава відбулася 18 березня 1842 року, а після відкриття театру Скарбека Старий театр, як його тоді називали, був перетворений у концертний зал.
ІІ-ий учень: У 1833 році граф Австро-Угорщини Станіслав Скарбек
розпочав будівництво нового театру для Львова власним коштом. В театральній будівлі планувалося розташувати готель на 300 номерів, крамниці, кав'ярні, помешкання для акторів. Під
час будівництва у вологий ґрунт було вбито 16 000 дубових паль. Зараз саме завдяки їм будівля театру є найдорожчим будинком у Львові. 28 березня 1842 року (за 10 днів після
останньої вистави у Старому театрі) комедією польського драматурга Олександра Фредра було урочисто відкрито Новий міський театр. Це була тоді одна з найбільших у Європі
театральних будівель, що поступалася (на момент відкриття) лише спорудам міланського «Ла Скала» та придворного театру у Дрездені. А незабаром граф Скарбек отримав привілей на його
утримання строком на 50 років.
У 1892 році закінчився термін скарбеківського привілею, тому міська влада вирішила побудувати новий театр. Його будівництво розпочалось у червні в 1897 році за
проектом архітектора Зигмунта Горголевського. Його відкрили 4 жовтня 1900 р. прем'єрою лірико-драматичної опери «Янек» В. Желенського — про життя карпатських верховинців. У 1921
була поставлена перша балетна вистава — «Лебедине озеро» П.Чайковського. Театр працював до 1934 року, коли був закритий через фінансову скруту.
У часі Другої світової війни театр працював, сезон 1941-42 років був відкритий оперою «Запорожець за Дунаєм», пізніше ставились опери переважно італійських та
німецьких композиторів. У грудні 1939 року із входженням Західної України до складу СРСР Великий міський театр було перейменовано на Львівський державний театр опери та балету з
підпорядкуванням його Міністерству культури України. Реорганізовано оркестр, хор, балетну трупу. Сьогодні це Львівський державний академічний театр опери та балету імені Соломії
Крушельницької, котра багато років виступала на його сцені ( 1894-1923 рр.) і відома у цілому світі.
ІІІ-ий учень: У Львові в наш час діє 8 професійних театрів:
опери та балету імені Соломії Крушельницької, драматичний імені Марії Заньковецької, молодіжний драматичний театр імені Леся Курбаса, драматичний імені Лесі Українки, театр
«Воскресіння», «І люди, і ляльки», для дітей та юнацтва і ляльковий, 6 театрів-студій та цирк. Львів місто не лише театральне, а й фестивальне. Щороку тут проходять два театральні
фестивалі: «Золотий лев», найбільший театральний фестиваль країни, та «Драбина», один з найбільших в Україні міжнародних фестивалів експериментального театру, що, зазвичай,
відбувається у листопаді. З 2010 року у Львові проходиться Фестиваль сучасної драматургії "Драма.UA", який відслідковує та презентує сучасні тенденції української та європейської
драматургії. Щороку, в жовтні, у місті проходить театралізований карнавал. На великі свята відбуваються вуличні вистави на ходулях та вогняні шоу. Раз у два роки у Львові
відбувається Міжнародний фестиваль лялькових театрів «Золотий Телесик» (заснований 2005 року, організатор — Львівський обласний театр ляльок) та Міжнародний фестиваль казок
«KAZKOVYY KARNAVAL», (заснований 2006 року, організатор - Центр культурно-мистецьких ініціатив та ТЕАТР «СПІРОГРАФ».
IV-ий учень: Отже - театральне мистецтво сьогодні дуже
різноманітне.
За домінантами художніх засобів сценічної мови театр розгалужується на різні види: опера, балет, оперета, вар’єте, драматичний, музично-драматичний, ляльковий
театр і пантоміма (нетанцювальний, але виразно-промовистий рух тіла). Існують також театри, що різняться за адресами свого призначення, тобто за складом своєї аудиторії: театри
дитячі, де грають і дивляться вистави діти; юного глядача, де дорослі грають для дітей; театри молодіжні, міміки й жесту (для глухонімих); самодіяльні, де грають аматори, та
ін.
Театри розрізняються й за своїм тематичним або жанровим спрямуванням, залежно від того, що переважає в їх творчості. Це театри естради, моди, пісні, історичного
портрета, еротики, детективу, комедії, драми і комедії, мелодрами, хореографічних, естрадних мініатюр, поезії, камерний, фольклорний, комічної опери, масок.
Історія її сучасність світового театру знають безліч організаційних форм: театри королівські та муніципальні, кріпосні й придворні, мандрівні й стаціонарні,
приватні (антрепризи), імператорські, шкільні, університетські, учбові, студії одного актора, державні, профспілкою, однієї вистави (грають, поки йде глядач) і репертуарні (до
15—20 назв у прокаті на місяць).
Запитання до учнів - Яка різниця між театром і
телебаченням? Так….
Для театру характерно емоційно-духовне єднання глядача і сцени, наявність спільних інтересів між творцями постановки і публікою. Кожна вистава по-своєму
неповторна. Під час кожного виступу відбувається обмін енергії, позитивних емоцій між акторами і глядачами. Театр грає важливу роль у моральному, естетичному і політичному
вихованні глядача. Для цього він володіє великим запасом засобів художньої виразності, узагальнення, впливу на маси.
Основою театрального дійства є драма. Театр переводить літературні твори в сферу сценічної дії і театральної образності. У живих особах і вчинках втілюються
характери і конфлікти драми. Слово в театрі так само підпорядковується правилам драматичної дії. Мова на сцені може бути просторовим висловлюванням, адресуватися глядачеві,
протікати у формі бесіди з партнером або звучати як особисті думки героя.
Театр є колективним мистецтвом. Спектаклі створюються під керівництвом режисера спільними зусиллями акторів, сценографів, хореографів, композиторів,
звукорежисерів, освітлювачів, гримерів та інших. В основу вистави закладена режисерська інтерпретація п’єси, стилістичне і жанрове її рішення. Сценічна дія організована в часі і
просторі. Головним носієм театральної постанови є актор, який втілює в своїй творчості суть театру.
Театр – це своєрідне художнє дзеркало життя, яке завжди трансформує його за законами мистецтва, що висвітлює найважливіше в людині, в тому світі, в якому вона
живе. Театральне мистецтво типізує, узагальнює, будує своєрідну модель ідеальної людини і суспільства. Однак кривизна його художньої поверхні завжди відповідає світогляду часу,
пов’язана, нехай і не завжди прямо, і з філософським, і з загальнохудожнім пізнанням світу.
Візит до
театру передбачає певні правила поведінки:
-
Ідучи у театр, потрібно
святково одягнутися ( вечірня сукня - для жінок, для мужчин-костюм);
-
До театру потрібно
приходити завчасно, щоб лишилося кілька хвилин здати верхній одяг у гардероб, придбати програмку і зайняти свої місця у залі;
-
Глядачі, які брали
біноклі, забирають речі у гардеробі без черги! ;
-
Вхід до глядацької зали
після 3-го дзвінка припиняється;
-
Якщо Ви спізнилися, а Ваші
місця перебувають у середині ряду, прийдеться сісти на ті, які підшукає для Вас білетер;
-
Не дозволяється входити до
зали з їжею та напоями (кава, чай);
-
Глядача у нетверезому
стані контролер має право не допустити до перегляду вистави навіть за наявності купленого квитка;
-
Власникам мобільних
телефонів необхідно вимкнути їх на час перегляду вистави (або перевести у беззвучний режим);
-
Фото та відео зйомка у
залі можлива лише з дозволу адміністрації театру;
-
Якщо Ваше місце посередині
ряду, тоді проходити потрібно обличчям до сидячих у ряду глядачів;
-
Дотримання тиші під час
вистави – головне правило театру!;
-
Якщо Вам під час вистави
терміново потрібно вийти із зали – прохання виходити через двері амфітеатру!
-
Діти до 14 років на
вечірні вистави ( початок о 19-00) не допускаються;
-
Дітям до 5 років (які не
займають окремого місця) дозволяється безкоштовний перегляд дитячих денних вистав;
-
При виникненні спірних
питань звертайтесь до чергового адміністратора або до контролера;
-
Квитки можна повернути до
квиткової каси театру у разі відміни або заміни вистави;
Але якщо квитки були придбанні у касі, а не у реалізаторів!
-
Дарувати квіти акторам за
прекрасну гру – давня традиція й ознака гарного тону. Не обов’язково підносити розкішний букет, навіть скромна квітка засвідчить артистові Вашу повагу;
-
З глядацької зали ніколи
не слід поспішати до гардеробу до тих пір, поки не закінчиться дія і актори не вийшли вклонитися Вам!;
-
Після закінчення вистави
Ви можете залишити свої враження про виставу у «Книзі відгуків»!
|
